Яйцепос (трикнижжя)

Третій із глядачів. Потім блазень Зосима розмовляв із Жориком Третім.
Один із глядачів. Ваша Величносте, тільки-но з'ясувалася одна обставина, що стосується принцеси. Виявляється, її кревний батько п'ять років тому втопився у Чортовому болоті.
Четвертий із глядачів. Звідки відомо?
Один із глядачів. Мій батько був свідком того втоплення. Утоплення людини з особливою прикметою, яка видавала в ньому розбійника Вирвичерепа, згідно з показаннями слуг герцога Павла, у якого Вирвичереп із бандою пограбували замок.
  
Четвертий із глядачів. Що за особлива прикмета?
Один із глядачів. Два шрами на чолі, перехрещені у вигляді букви «ікс» або букви «ха».
Четвертий із глядачів. Перехрещені на чолі? Десь я вже чу... А, згадав! Років із двадцять тому розповідав Опанас Вухастий, царство йому небесне, тоді ще зовсім молоденький, що напали на нього в лісі, де він полював на грифонів, п'ятеро розбійників. Але він, Опанас, так замиготав мечем, а віртуоз же був у цій царині, пухом йому земля, що грабіжники накивали п'ятами. Одного з тих, що нападали, він полоснув вістрям меча по чолу хрест-навхрест. От який виходить збіг: я вдочерив дитину людини, яку ледве не вбив мій кращий лицар. Якби меч Опанаса полоснув більш глибоко, не було б нашої дорогої Пелагії. Багато злих справ утнув Вирвичереп, але зробив і одну хорошу: призвів на світ нашу милу донечку. Навіть дуже погані люди іноді приносять користь, самі того не бажаючи. Пам'ятаю, Опанас казав, що в того, полоснутого, була й інша особлива прикмета: на пузі над пупком – родимка у формі пуголовка. Там сорочка була розідрана, от Вухастий і помітив.
Третій із глядачів. Останні слова короля розчув стоячий неподалік патріарх, і прилучився до розмовляючих блазня й монарха. (Суфлірує). 
П'ятий із глядачів. Вибачте, що втручаюся в бесіду, Ваша Величносте...
Четвертий із глядачів. Та що ви, святий отче, які вибачення, приєднуйтеся до нашої балаканини.
П'ятий із глядачів. Я почув краєм вуха, ви сказали: родимка у формі пуголовка?
Четвертий із глядачів. Так. Вам це щось говорить?
П'ятий із глядачів. На животі над пупком?
Четвертий із глядачів. Ага.
П'ятий із глядачів. Був у мене учень із такою прикметою. Я адже до того, як піти у священники, викладав терентопську мову у сільській школі, у селі Великі Витребеньки. От же ж був кепський хлопчисько. Батьки, начебто, непогані люди, чесні, роботящі, а він – суще дияволеня. Пам'ятаю, іду раз уздовж ріки й бачу: сидить на березі цей Валерко, у руках – камінь, і на землі перед ним – купа каменюк. «Валерію, – говорю, – знову ти якусь гидоту затіяв?» – «Ну чому відразу: гидоту? Я зайнятий корисною справою – розвиваю влучність ока й мускулатуру рук. Самі ж проказували: у здоровому тілі здоровий дух». – «І як же ти їх розвиваєш?» – «Кидаю каміння у русалок. Якщо русалці каменюкою по хребті добренько вмазати, вона так смішно ізвивається й пускає бульбашки – нарегочешся! Дуже вже я гумор люблю». – «Господи, та їм же боляче!» – ойкнув я. А він – спокійно: «Звичайно, якби не боляче, хіба б вони так комічно смикалися? У мене аж живіт заболів від сміху». – «А якби тобі каменем по спині – тобі б сподобалося?!» – «Теж зрівняли! То русалки, а то я! Мене не можна, я – не русалка. Навіщо вони потрібні? Тільки воду каламутять». – «Вони ж такі прекрасні!» – «Та ну, прекрасні. Звичайні голі дівки. Та ще холодні, як риби. У них тільки те й добре, що кривляються смішно, якщо їх каменем по хребту». – «Як же так можна?!» – «Хочете – навчу? Дивитеся: береш от так камінь у праву руку й...» – «Якби ти читав книжки, ти б ставився до них по-людськи, ти б знав, що русалки...» – «Та ну, книжки, – скривився він, – це така нудота – букви читати. Від цього очі псуються й мужність зникає. Я знаю одного очкарика – він від книжок таким слабаком став, що навіть не може дати по морді тому, хто його слабкіше! Розбійники, наприклад, книжок не читають, а люди їх однаково бояться. Значить, поважають. А хто цих читачів-очкариків боїться? Ніхто. От і виходить, що книжки псують людей». Того разу його татусь ремінцем пошмагав, але добріше від цього він не став. Як я ні намагався навіяти йому, що треба ставитися до інших так само, як і до себе, він ушкварював своє. Саме через нього я зі школи й пішов: вирішив, раз я не можу йому як слід пояснити, виходить, я – поганий педагог. Пішов у монастир, став ченцем і так далі. Не знаю, як склалася подальша доля того Валерки. А вам, Ваша Величносте, що про нього відомо? 
Четвертий із глядачів. Що він став розбійником, відомим під кличкою Вирвичереп.
П'ятий із глядачів. Валерко Чугайстеренко – розбійник Вирвичереп? Батько Пелагії? Треба ж!
Один із глядачів. А я помітив: серед тих, хто не любить книжок, лиходіїв більше, чим серед книголюбів.
Четвертий із глядачів. Так, мабуть, ти правий, блазню.
П'ятий із глядачів. Це залежить ще й від того – які саме книги читати. Бувають книжки, які вчать ненависті, нетерпимості до тих, хто виглядає або думає інакше. Наприклад, книжка “Malleus Maleficarum” учить, як мучити й убивати фей. Краще вже бути неписьменним, чим виховуватися на таких писаннях.
Четвертий із глядачів. Ви теж праві, патріарше. Синку, підійди-но сюди.
Третій із глядачів. Це Жорик Третій покликав принца Георгія. От ви, парубче, ні не ви, а отой що правіше, так, от ви, схожі на молодого Жорика Четвертого з картини Леонардо Ґудзика. Виходьте до нас.
Шостий із глядачів виходить на сцену. Третій із глядачів продовжує шепотіти.
Четвертий із глядачів. Я тобі, синку, вже казав десь годину тому, що твоя сестра – не кревна наша дочка, а підкидьок. А тепер з'ясувалися нові факти. Виявляється, наша Пелагія – принцеса Пелагія Мирополкович – уроджена Пелагія Валеріївна Чугайстеренко. Її кревний батько загинув п'ять років тому, доля матері невідома, її дід з бабою були селянами із села Великі Витребеньки. Треба дізнатися: може, вони ще живі? Ото будуть раді, що в них внучка-принцеса є. Не пощастило із сином, зате пофортунило із внучкою.
Третій із глядачів. А в цей час принцеса Пелагія розмовляла з матір'ю – Зінь... (Зненацька стає на голову, балансуючи розчепіреними ногами). Ой, у чому справа?! Чому я перевернувся?! Що зі мною?!
Блазень Зосима. Спокійно, громадянине. Усе правильно. У п'єсі так і написано: Третій із глядачів стає на голову.
Третій із глядачів. Для чого? Навіщо? Чому?
Блазень Зосима. Може, для естетичної різноманітності. А може, у цьому є якась символіка. А може, просто для сміху. Драматургові видніше.
Третій із глядачів. Я протестую! Він не має права! Це знущання!
Блазень Зосима. Мистецтво вимагає жертв.
Третій із глядачів. Я не хочу бути жертвою мистецтва! Переверніть мене назад! На якій підставі ваш ненормальний драматург накинувся на глядачів?! Нехай над акторами знущається – їм за це гроші платять! Подивіться у п'єсі – чи довго мені так стояти догори дриґом?
Блазень Зосима. Айн момент! (Розкриває папку). Отут написано, що Третій із глядачів стає на ноги після того, як блазень Зосима відповідає: «Ні, не довго».
Третій із глядачів (стає на ноги). Уффф! Ні, ну ви бачили?! Простого глядача, солідну, шановну людину! Прийшов, розумієш, у театр розслабитися, культурно відпочити, а з тебе отут ляльку-перевертиша... А тебе як дресировану мавпу... Ні секунди більше в цьому балагані ноги моєї не буде! Вірніше – обох ніг плюс решти органів! Тьху!
  
Третій із глядачів спересердя спускається зі сцени та йде із глядацького залу, гучно гримнувши дверима.